Тому, що докази були проти них, Грабарчук наказав всіх тих агентів постріляти. Вкінці Грабарчук інформує мене, що до них прибув сам Шепель, якому він передав командування над всіма. Питаю, котрий з цих людей „Шепель"? Відповідає мені, що „Шепель“ з одним юнаком пішов на хутір і незабаром має вернутися.
Даю Грабарчукові інструкції та вимагаю, щоби він ще 2—3 тижні ховався без нападів, поки я не приготую всіх своїх людей до виступу. Маю на увазі своїх бувших повстанців і деяких шепелівців, що ховалися гуртами по 3—5 осіб. Тимчасом до лісового табору надходить дійсно двох озброєних людей: козак з Грузькоґо Майдану і цей, якого уважають за „Шепеля“. Грабарчук знайомить мене з ними. Чую, що один з них представляючись буркнув стиха слово „Шепель“. Я рішив відразу вияснити справу при всіх.
— То ви кажете — питаю його — що ви Шепель?
— Так, я Шепель з села Вонячина літинського повіту...
— Брехня, кажу, Шепеля і я знаю добре, бо він був в грудні 1918 року моїм адютантом, коли я командував Літинським Куренем. Ось тут зо мною два козаки, що також добре знають Шепеля. Скажіть — звертаюся до Сендзюка — чи це Шепель?
— Це брехун, пане сотнику, а не Шепель — відповідає Сендзюк.
