Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/19

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Тому, що докази були проти них, Грабарчук наказав всіх тих агентів постріляти. Вкінці Грабарчук інформує мене, що до них прибув сам Шепель, якому він передав командування над всіма. Питаю, котрий з цих людей „Шепель"? Відповідає мені, що „Шепель“ з одним юнаком пішов на хутір і незабаром має вернутися.

Даю Грабарчукові інструкції та вимагаю, щоби він ще 2 — 3 тижні ховався без нападів, поки я не приготую всіх своїх людей до виступу. Маю на увазі своїх бувших повстанців і деяких шепелівців, що ховалися гуртами по 3 — 5 осіб. Тимчасом до лісового табору надходить дійсно двох озброєних людей: козак з Грузькоґо Майдану і цей, якого уважають за „Шепеля“. Грабарчук знайомить мене з ними. Чую, що один з них представляючись буркнув стиха слово „Шепель“. Я рішив відразу вияснити справу при всіх.

 — То ви кажете — питаю його — що ви Шепель?

 — Так, я Шепель з села Вонячина літинського повіту...

 — Брехня, кажу, Шепеля і я знаю добре, бо він був в грудні 1918 року моїм адютантом, коли я командував Літинським Куренем. Ось тут зо мною два козаки, що також добре знають Шепеля. Скажіть — звертаюся до Сендзюка — чи це Шепель?

 — Це брехун, пане сотнику, а не Шепель — відповідає Сендзюк.