Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/201

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


комісаром Араловим і в цій хаті робили мені перевязку.

Я післав козача до сотника Козбасюка, щоб ніодин козак не показувався в селі, бо хоча заборонив, то побачив кілька козаків через вікно, що легковажно вештались навколо хат. Усі козаки повинні сидіти в хатах у кутку села з „тупою вулицею“, бо червона стежа може вїхати в село, чи збоку Лознів — півтора км. від нас, де була перетріпана мною охорона цукрівні, чи з напрямку села Брусленова.

Козак вийшов, а я залишився. По півгодині бачу через вікно — йде дорогою наш страшний ворог: Пилип Ляшук із Багриновець. Одягнутий він у смушкову шапку, жовтий овечий кожух, а на поясі револьвер. На плечах несе якийсь мішок. Кажу до господині й Марусі, що йду з хати, бо хочу зловити клятого агента, за яким полюємо 4-ий місяць. Вибігаю з хати і йду хутко городами, щоб на закруті перебігти Пилипа. Він уже вспів пройти повз ворота, з яких я виглянув. Йду хутко за агентом. Він оглянувся, став на хвилину, насунув на свою лисину барашкову шапку і почав бігти. „Стій, Пилипе! Бо від кулі не втечеш!“ — кричу я. Він таки втікає, я біжу за ним. Вбивати агента не хочу, бо він потрібний мені живий.

Стріляю до нього з кріса в плече — промахнувся. Стріляю другий раз — куля розгаратала йому праву руку від ліктя до пальців. А все таки агент кинув