Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/22

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Тому я неохоче приймав тих „шепелівців“. У цьому самому районі було також 11 моїх козаків. Кількох із них побачив я в останніх днях березня, подаючи їм до вдома це саме, що тим у районі Хмельника. Вони мають прямувати на Зіновинці і Кожухів до Кипорового Яру. Козаки просили мене зачекати кілька днів у їхньому районі, бо за той час мали вже всі зібратися, щоб разом рушити в дорогу зі мною. Я на цю пропозицію не згодився; мені треба було вислати розвідку до Літина, Летичева й до Винниці. В поворотній дорозі в селі Соснах затримала нас уночі большевицька кінна стежа з Літина. Ми заявили, що вертаємось із Літина, де порядно випили й тепер їдемо до села Балина. Василь Сендзюк добув пляшку спірту, почастував червоних і сам із ними випив. Ми, ніби пяні, коливались, маючи в обох руках у кишенях пістолі. Виявилося, що часом пляшка горілки буває найкращим документом, бо червоні нас свобідно пропустили, а самі пішли шукати по селі „фуражу“. Ми їхали далі раді, що на цей раз обійшлося без збройного прочищування собі дороги.

Село Балин мало багато большевиків. Сільське шумовиння взяло тут верх над порядними господарями. Тут жила моя одна тітка та дальша рідня. В тому селі був також коршмар, жид Хаїмбурґ. Його син — ярий комуніст і агент літинського Чека — застрілив у серпні 1920 року