мого брата Федора, молодого хлопця. Літин тоді евакуували перед приходом поляків і комуніст Хаїмбурґ покористувався нагодою, щоб доконати екзекуцію над свідомим юнаком. Розстріляв брата в рові під жидівським цвинтарем. Коршмар Хаїмбурґ далі преспокійно сидів собі в селі, йому хіба й не снилося тієї ночі, що я — месник невинно вбитого — так близько. Сензюк хотів навіть вступити до клятого жида й пригадати йому подле звірство. Але я не дозволив. Ми є месники за всі кривди заподіяні нашому народові, особистих ворогів залишаймо покищо в спокою. Не міг я зрештою міститися на родичах вбивника, хоч, „то одна кров“, як казав жид-комісар, даючи наказ розстріляти брата; я не жид!
Мовчки проїхали ми ціле село. До нас підходило двоє-селян із нічної „варти“ подивитись, хто їде. Нічого вони не сказали, а ми поїхали мовчки далі. Затримались на хуторі під селом Баликом. Козаки стали збоку, я сам перебалакав із ким було мені треба та скорше поїхали на Брусленів, бо вже починало світати.
В Брусленові ми довідалися, що в середині села вже другий день стоять большевики, кінні й піші. Звідки приїхали й чого — невідомо. Большевики ходять по хатах, балакають, перепитують, але ні реквізицій, ні арештів не переводять. Багато в них говорить по українськи. Одягнуті різноманітно, а між ними багато семітів — „войовничих синів Авраама“.
