Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/24

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Заходили червоні до всіх інтелігентів: священика, учителів і учительок. В Шуматій-Гальчевської питали, чи вона не знає, де її чоловік.

Мені стало ясно, що це відділ винницької чрезвичайки. Акція Ониська Грабарчука і його 12-х товаришів звабила большевиків до нас. А може вже щось пронюхали й про мене? Не всі люди певні. Часами найпевніший чоловік ні з того, ні з сього зраджує. Ця прикмета дуже розвинена в українській вдачі. Ми, українці, люди скрайностей: маємо безліч героїчних одиниць, а в той самий час є багато інертних, а ще більше тих, які будуть поборювати своїх братів при допомозі чужих сил за ті вигоди й обіцянки, що їх ворог дає, чи має дати з нашої кишені.

Посидівши, пішли ми до стодоли нашого господаря. Там, у засторонку із сіном, була добра схованка в глибині сіна, з якої можна було вийти через стіну, вийнявши назовні два дилі. Інакше годі було зробити, бо настав ранок. Виходити в села було небезпечніше, ніж в селі залишатися. Тисячу хат годі було перешукати і я мав довіря до свідомих людей-господарів. Сусіди, також добрі українці, взагалі про нас нічого не відали. Син того господаря, що нас возив 5 днів, був моїм козаком із 61 полку і воював 1918—1919 року на Волині. Його молодший брат і дві сестри вартували нас і приносили вістки зі села про большевиків.