Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/25

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Не зважаючи на приявність чекістів у селі, ми добре виспалися, відпочили й не були голодні. Обід нам дали з пляшкою доброго „перваку"- самогону, заправленого сливняком. Мав я час обдумати, що нам робити і як. Вже почалася добра весна.. Було тепло, а по снігах і сліду не стало. Навіть у лісових дебрах не було його видко. Треба кувати залізо, поки воно ще гаряче.

Вийшли ми від наших господарів по вечері, зовсім уже смерком, та подалися поза селом до ліса, де вже було безпечно.

Озброєним повстанцям ворог ніде не страшний, однак прикро мати сутичку в хаті, чи біля хати щирих людей, які перетримують повстанців, годують, а потім їх червоні помордують за це та ще й зруйнують господарку і сконфіскують майно. Сутичка з ворогом в лісі не шкодить нікому крім повстанців або червоних, залежно від того, хто ліпше воює. Повстанець мусить завсіди так поступати, щоби ніколи не дати себе заскочити, а тому треба чимало стриму, обережности, сміливости, доброї зброї і доброго володіння нею. Треба також вміти використовувати терен, знати його та знати вже раніше, де ворог. Головне ж — повстанець не сміє марнувати стрілу: кожний стріл, від першого почавши, мусить давати жертву, убитого або раненого.

Йдучи краєм ліса, в напрямі Слобідки, заховувалися ми, як нічні зяви, без шелесту, без