Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/38

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


із армією Петлюри, — казала звичайно й на цьому покищо кінчалося...

Настав кінець квітня. Почув я, що до Брусленова приїхали в білий день якісь буцім то повстанці. Рівночасно вїхала в село міліція на двох возах. Повстанці їх обезброїли, трохи збили й пустили всіх разом із начальником-комуністом. Повстанці — доносила мені розвідка — шукають подільських повстанців, бо вони з Київщини приїхали навязати з нами звязок... Було їх 50 кінних і стільки ж на підводах. їхній отаман звався Пугач. Їздять свобідно по селі, ходять, говорять про все з селянами й усе це в білий день, у чужім районі... Щось тут неясне...

Мені передають про це все й я маю підозріння, що таке заховання дуже подібне до поведінки Чека, коли вона вдає повстанців. Такі випадки вже траплялися й неодного наївного чекісти зловили в наставлений сак.

Вечером ці „повстанці“ виїхали з села в напрямку ліса під Каміногірку, що довкола неї величезні ліси. Я із своїми козаками на обережності. Кажу їм, що мені ці „повстанці“ підозрілі, бо по перше: вдень були вони в селі, а вночі виїхали з Брусленова; по-друге: вони ж не розстріляли навіть команданта міліції! Кілька мордачів чи нагайок на міліційських плечах — це ще для нас не доказ повстанчої діяльности. Якщо ж це дійсно якісь повстанці, то їхній провід або