Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/48

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Онисько вже порядкує в будинку Чека. Петро Швець перевертав Ревком, Мандзюк пішов на вулицю в напрямку Микулинець. Там на цій вулиці розташовані продналоговці. Швець, не знайшовши нікого в Ревкомі, побіг обезброювати дижурних міліціонерів. Я наближаюся до Воєнного Комісаріяту. Стоїть при будці вартовий.

 — Стой! — кричать. — Стой, кто ідіот?

 — Свої, не узнал, дурак, што лі?

Підхожу до вартівника, наставляю до грудей револьвер. Здіймаю в нього з плеча кріс.

Переляканий віддає зброю.

Питаю: — Який сьогодні у вас пропуск?  — Ві-ві-вінтовка... — каже дрижачим із переляку голосом.

 — Падимі ґолаву павище! — командую і вбиваю йому в ту ж мить у горлянку кинджал.

Большевик валиться без стогону на землю. Бачу: біля комісаріяту стоїть кінь. Кажу одному козакові, що цей кінь буде мій, ним хтось приїхав до Воєнкомату перед хвилиною, бо кінь ще парує.

Кричу:

 — За мною, козаки! — і ми сходами вриваємося до передпокою. Відчиняю двері до великої кімнати, де колись бували засідання „Сєзду Мірових Суддей“. За великим столом сидить кілька комуністів, а на столі горить здорова лампа під кльошем. Якась нарада. Командую: „Руки