вверх!“ Большевики схоплюються, деякі підносять руки, але інші хапаються за правий бік, де револьвери. За штахетками на підвищенні стоїть вартовий і складається до стрілу в мене. Три большевики, що дрімали на лавці в кутку направо, схопились на мою команду й спросоння вистріли в нас. Я зробив тут дурницю: нам треба було вскочити всім разом до кімнати. Видно, мій один голос не зробив вражіння. Мої ж козаки, між якими було більше київців, видно, злякались. Все робиться тепер блискавково. Чотири стріли вартових із рушниць чудом мене не попали; лише одна куля попалає в брову козака-київця, що стояв за мною. Я в секунду зникаю за дверима і в ту ж мить кидаю до кімнати ручну гранату. Чую, як вона котиться, але не вибухає; тимчасом назовні чути раптовні вистріли. Мені здається, що граната не вибухла, тому кидаю другу, французьку. На цей раз вибух затряс цілим будинком. Знов вскакуємо до середини, але тепер уже всі вкупі. Починається бійка багнетами і револьверами. Фактично не бійка, а масакра, бо ми вбиваємо тих, хто лишився цілий по вибухах гранат. Свічу електричним ліхтарем, бо і кімнаті темно, але попадаю ногою в діру, вирвану гранатою в підлозі, й падаю. Знадвору падають стріли по наших вікнах. Кажу козакам схилятися, щоб не попали котрого. Бачу ще живого комуніста, що лежить на підлозі.
