Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/56

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


„нижнім тілом“ і вліплюємо кожному по 50 „шомполів“. Після такої церемонії пустили всіх большевиків в темряву ночі. Делікатні були, хоч москалі: верещали під ударами шпіцрутенів дикими голосами.

Без пригод доїхали ми ранком на Кипорів Яр, де й розтаборились. Підводчикам я подякував і відпустив їх. Грошей їм я не платив, бо ми їх самі і мали, сказав лише, що не потребую їм пригадувати, як треба тримати язик за зубами.

Настало 2 травня. Моїх козаків з Харком-Сендзюком і Лихом нема. Видко, їх налякала бійка большевиків із київськими повстанцями. Мабуть пішла чутка, що повстанців большевики розбили і позабирали до полону. Не дивно, що обережні козаки не спішилися в небезпечний район. І дійсно, над лісами Кипорового Яру почали збиратися чорні хмари: з Винниці, Літина, Летичова, Хмельника і Улянова посувалися відділи черезвичайок, до диспозиції яких додано чимало кінноти з регулярної, совітської армії. Вже на другий день нашого постою на Кипоровім Яру, себто 3-го травня, совітські відділи стояли в Уладівці, Слобідці, Брусленові, Пенківці і Яськівцях. Дивувало мене, що якимсь робом знають червоні, може зрештою тільки приблизно, де ми стоїмо. Можливо, що червоні агенти, не зважаючи на наш терор, прослідили наш рух в ліси Уладівки.