Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/64

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


За тиждень мали ми в рядах нашого відділу майже 50 кіннотчиків і 300 піших козаків. Але які це були козаки? Були це просто хлопці, що їх зелений розум і несвідомість небезпеки спонукали покозакувати. Бракувало їм морально-національної підготови, володіння зброєю, озброєння і одягу. Докоряю делікатно отаманові за збирання такого елементу, запевняючи його, що ціла та братія розлетиться врозтіч при першому бої.

 — Ви, пане сотнику, — каже мені отаман, помиляєтеся. Я цих людей знаю. Буду побільшувати свій відділ до кількох тисяч, а потім зроблю загальне повстання і гайда на Київ!

 — Дай Боже, щоб наше теля вовка зїло, — завважую, але мені смішно стало з тих безглуздих мрій.

Розвідки доброї Пугач не мав. Але по виразах облич селян, по безлічі червоних агентів, що довкруг нас крутилися видно вже було, що і в Винниці і в Бердичеві і в Києві про нас памятають та швидко візьмуть нас у роботу. Одного дня показалося в околиці кілька совітських кіннотчиків. Ми були тоді в якомусь селі на схід від Самогородка. Пугач, без поради зо мною, видав кінноті наказ гнатися за тими кількома большевиками, а потім післав кіннотчика, щоб піхота йшла в розстрільну. Большевики перед тим нас не бачили, а тепер, втікаючи всіх нас бачили. А