цього їм було треба. В цій погоні ми дійшли і доїхали до одного тракту, здається, із Сквіри на Козятин. Тут працювало при ремонті телеграфічної лінії кілька озброєних большевиків. Мої кіннотчики їх доглянули і налетіли на червоних несподівано. Лише один большевик стрілив із віддалі двох метрів і вбив — попавши просто в груди — одного козака. Поки я доїхав до місця випадку, то Грабарчук, Тропа і Швець вже порубали 6-ох большевиків, а один з них втік. Почали його майже всі ловити, але драбуга таки втік та зник в садах великого села з озером. Обскочили ми в цім селі волосний уряд і з наказу отамана спалили на площі перед народом всі акти.
Випадок із козаком Семеном затримав цілу погоню. Ми взяли трупа на підводу і вернулися до цього самого села, звідки почався наступ. Вечером замовили домовину, а похорон відложили на другий день, тим більше, що в цей день припадало якесь урочисте свято. Ціле село зійшлося на похорон. Ледве ми поховали козаки і чота віддала почесну сальву, коли надбігають перелякані селяни й доносять, що від півдня зближаються большевики. Прохаю отамана, щоб дозволив мені кермувати боєм. Пугач погоджується. Виїжджаю на край села та пильно обсервую рух большевиків. Бачу, що вони спокійно прямують дорогого повз село на Самгородок. Маю лискавковий плян
