Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/67

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


взяти нагана і червону будьонівку. Другий большевих, що правив кіньми, вже не втікає, наказую йому завертати назад.

Затримую погоню своєї кінноти, бо за нами біжать втікаючі піші большевики. Їздимо вміло серед них та накликуємо по-московськи: „Здавайтесь, таваріщі!“. І дійсно багато почало підносити руки, але Грабарчук і його запальні хлопці вже зарубали душ яких пятнадцять. Обурений підїжджаю до них і заборонюю рубати безборонних. Козаки-подоляки виправдуються, що це помста за козака Семена, який згинув учора. Відповідаю їм, що така помстя без відома мого й отамана — це злочин.

Зібрали ми душ 30 полонених, забрали тачанку з трьома кіньми та кулеметом і поїхали до села. Піхота вже встигла зібратися. Здобули ми чимало набоїв до рушниць та чотири кулемети. Полонених замкнено по перевязанні ран раненим. Убитих большевиків ми не рахували. Голова сільського комітету отримав доручення позбирати по полі вбитих та закопати їх до одної ями. Виявилося, що підчас короткого бою згинуло понад 50 червоних, з нашого боку легким пострілом у руку був ранений один козак із кінноти. Здобуття 22-ох коней дало нам змогу побільшити свою кінноту до 75 шабель; на коні посадили ми добрих козаків із піхоти.

Загальна втіха з перемоги над куренем большевиків була велика. Приходила молодь із