привязуємо й за ними плакати не будемо.. Просимо тільки, щоб у подяку за визволення не зрадили. Вони відійшли, не ждучи на вечерю і залишили нам свої кріси. Не питав я їх, звідки вони й хто та куди йдуть. Про себе також нічого їм не говорив.
Незабаром Дядюк вернувся зі смачною гарячою стравою. Здивувався, що нас є лише 4-х. Коли почув, що я пустив трусливих його товаришів по арешті, Дядюк вилаявся і поки ми вечеряли, замовк. Потім оповів, що в цілій околиці є велике вражіння з приводу нашого нападу. Большевицька кіннота і охорона ґуральні плюють собі в бороду, що шість козаків розбило арешт, визволили кого їм було треба й зникли. Особливо великі легенди на цю тему кружляли між жидами.
З болотистої луки перейшли ми до турбовського ліса. Кінчався червень. Перебули ми в цьому лісі довший час, переходивши з місця на місце. Нікого ми не зачіпали й нас залишили в спокою, видно, чекаючи на якийсь більший напад на місто. Сопинські два козаки лишилися з нами, але все таки 7-х чоловік це замало, щоб бодай відбитися від облави. Оттак з козачої солідарности, через визволення Дядюка я знову став повстанцем. Перша думка була: щоб Марусю переховати в якесь інше місце. Питаю Дядюка. Він нараїв якийсь хутір під Турбором і мати Дядюка перевезла Марусю туди. Сталося
