це в сам час, бо в Прилуці вже почали були агенти перепитувати, що це за одна жінка живе в того підозрілого Осінчука, син якого — старшина петлюрівської армії та перебуває за кордоном…
Настав липень. До нас долучилося кількох повстанців із бердичівського та винницького повітів, бо й їм стала земля палитися під ногами. Було нас разом 15 люда, а все хлопці бойові, добрі, чесні, такі, як на Поділлі. З іронією згадав я отамана Пугача, який чванився „десятками тисяч“ своїх зорганізованих повстанців. Де ж це все ділося? Не було тутечки нічого. Спровокованих ним людей виловлюють при допомозі своїх зрадників-агентів черезвичайок. Молоді хлопці ховаються одинцем і гине їх багато. Невідомі борці за Україну, а може краще невідомі, непотрібні жертви… Пощо, нащо? Треба і тут брати ініціятиву в свої руки та робити, що можна. Принаймні виловимо своїх зрадників-сексотів. Коли їх не стане, свобідніше люди відітхнуть, бо вони і так уже чимало перенесли.
Зачинаємо новий розділ терористичної акції. Майже що-ночі ділю своїх людей на 3 — 4 групи і даю завдання душити „сексотів“. Розїздимось по цілім повіті. На щастя один студент-жид із Бердичева, якого ограбили большевики, вбиваючи його заможних батьків, є моїм агентом. Він отри-
