Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/98

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


це комуніст. Виводимо жидка на двір — хтось мені шепче: „Чекіст із Бердичева“. Хто б подумав, що таке мізерне, худе жиденя буде чекістом? Виймаю шаблю, кажу, щоб чекіст став на коліна і схилив голову: одним махом відлітає з худої шиї голова.

Входжу ще раз. Кажу по-українськи, щоб гості вибачили нам за турботи. Вони заплатили в касі гроші, щоб побачити „комедію“, а ми, з наказу своєї влади, мусіли проробити „драму“. Зараз всі встати! Орхестра заграє український національний гимн: „Ще не вмерла Україна...“, а ви всі будете співати. Де капельник? Зачинай! Після відіграння та відспівання національного гимну я сказав, щоб дві години ніхто не виходив із салі. Ми сіли на коні й від- їхали. Коли я і козаки оповіли всім, як усе це сталося, то свіжі старшини дивувались і сміялись. Отаман Карий був задоволений, що стільки комуністів пішло чортам у зуби. До дружини я не міг заїхати, бо нас мало було. Та й нам приходилось якнайскоріше з того району перебратись у другий. Карий знав один самітний хутір під селом Ротмістрівкою. Тут на другий день відбулася зустріч от. Пугача з от. Карим. Пугач рішився приєднатися до Карого й почав збирати своїх кінних козаків.

Я був післаний отаманом Карим на Брацлавщину, щоби навязати контакт із деякими поодинокими повстанцями, а також покарати зрадників. Це я зробив. Другим моїм завданням