було подати вістку отаманові Арсеньові, який „амністрірувався“ та не хотів щиро працювати з Черезвичайкою. Другого завдання я не виконав, бо не міг. Мав туди поїхати ще раз.
Коли я повернувся з Брацлавщини, то Карий успів у кількох місцях зібрати до 40 кінних разом із тими, які були раніш у Пугача. Саме я підїздив під село Овечаче, куди приїхав Карий, щоб забрати коні з горальні. Завязався бій із охороною горальні. Я під свистом куль нічної сутички зголосився в от. Карого. Зі мною приїхало 8 душ козаків, бо двох забрав я з Брацлавщини, тому кажу до Карого, що я зараз із своїми козаками позсідаемо з коней і в пішім наступі заатакуємо охорону з другого боку, з-заду. Це помогло здобути горальню, але вночі ми лише кількох большевиків зловили, решта розбіглася. Там зареквіровано щось 10 коней із сідлами та без.
На другу ніч ми наскочили так само на Турбів, де здобули майже без бою, як не рахувати кількох стрілів, 12 верхових коней. Цей напад змусив мене забрати на підводу мою дружину з цукроварні, бо червоні агенти почали її підозрівати, що вона про все доносить повстанцям. Карий наказав узяти машину до писання і ще деякі речі.
Ми виїхали аж на один зруйнований фільварок під Козятин. Як той фільварок називався — не знаю. Палати не було, чи вона була зруйнована в
