які вже були готові, я вечорі забрав і розділив між старшин і козаків обох наших відділів, щоб вивішувати ці пропаґандивні речі по селах і роздавати селянам, большевикам, комуністам.
Наша реакція була дуже на часі, тому я наказав заанґажувати людей на місцях, щоб можливо ширший район обхопити своїм друкованим словом. До речі, мені показує отаман Голюк відозву камянецького повітового Ревкому та летичівського пов. Ревкому до місцевого населення. Там говорилося про те, що ми є „пахолками польської буржуазії, що маємо польські плащі, а французькі фабричні знаки на кулеметах; що отаман Гальчевський, який перезвався Орлом, є поляк, його батько польський генерал і дідич, тому селяни не повинні Орлові-Гальчевському вірити і помагати, бо то було б нещастя для селян і робітників, колиб Гальчевські опанували країну і взяли її у панське ярмо. Повстанці кажуть, що вони нищать лише комуністів, а подивіться, кого вони знищили: представника бідноти тов. Ревуцького, селян таких то і таких“. При кінці був, ще заклик до боротьби з повстанчими бандитами.
Згадуючи про вбитих селян, відозва не згадала, що то були сексоти і агенти ҐПУ. В тих відозвах зовсім не згадувалось жидів і москалів та військових, які згинули в боротьбі з нами. Їх тіла совітська влада розвозила по всіх містах і містечках Поділля. На площах, де колись відбувались наради, стоять камінні стовпи, завершені пятираменннми червоними зорями. Рік-річно, в день жовтневого свого свята комуністи згадують цих
