зі Шпиченець і околиць. Чисто по жидівськи: „зуб за зуб, око за око“. Правдивих виновників смерти комбрига не вкусиш, то на його місце треба гоїв розстріляти - на пострах. Так, про страхи ми вже давно забули, а нова ненависть добавилась: за 7 селян я наказав всім відділам повстанців розстрілювати всіх полонених большевиків, яких до цього часу отамани звільняли. Не пройшов і тиждень, коли ми розстріляли до 170 большевиків, без огляну на їхню безпартійність.
Прощаємося з отаманом Лісовим. Він їде у свій район, де має завдання через Хотин — Чернівці (там була 8 румунська дивізія) підготовити грунт у румунів, чи за цукор і спірт з українських цукроварень та горалень, вони не дали б нам зброю на випадок загального повстанчого руху в Україні. Отаман Лісовий поїхав у свій район, а я повернувся на Вовковинецькі хутори.
Не знаю, чи то була реакція большевиків на зустріч отаманів північного Поділля, чи випадок, але 3 дивізії кінноти 1. кінного корпусу і 24-Самарську дивізію сконцентровано в окрузі: Деражня — Вовковинці — Комарівці — Голенців — Буцни — Летичів. Большевики стояли по містечках, селах, хуторах, але нікого не шукали. Греблі з мостами обсадила большевицька піхота з кулеметами. Цей спосіб оступу району району й одного дня одночасне звужування кола, знане дичині — звірятам, не то нам. Я вїхав у їхнє коло, зорієнтувався, чим все це пахне, і другого вечора без труду між селами Голенців — Сахни прорвався на Стасів Майдан — Багринівці. В цім останнім селі у волості працювало 2-х
