практиці. Наїжджаю на большевика і бю його сильно по голові крісом. Від удару червоний замовк навіки. Його товариш, що їхав разом, ріентувався в пору і втік. Все це не тривало довше мінути.
Біля мене є підполк. Коноплянко, пор. Кохай і найбільше 16 козаків на конях. Бачу знову хмару червоних, яка суне на поляну кінно й пішо. Вскакуємо в корчі та стріляємо з ручних кулеметів, а червоні йдуть… І ліворуч, з гущавника чую рясну стрілянину; то певно козаки бються, бо й на них, певно, наступають червоні, переважно піші. Нас обходять масами з боків, бо чую голоси, командування. Сідаємо на коней і їдемо з револьверами в руках через гущавник. Не бачимо, але чуємо, що нас обходять піші большевики. Стаємо. Злізаємо з коней і ручними гранатами бємо в чоту червоних, які розлітаються. За гущавником поруби, через які проїздить група червоних. Голосно питаю їх: „Какая часть?“ „Второй ескадрон Брацлавского полка“. „Ето наші“— кажу та моргаю на своїх, що зараз будемо атакувати. Ідемо скісно. Є ми в 50 кроках. Кидаємось на них— їх багато але не витримують заскочення, втікають. Багато з них зіскакує з коней, і втікають пішки. Я з них зарубав кількох. Козаки ловлять декілька коней і привязують у корчах, бо я заборонив їм їх тепер забирати.
Чую стрілянину в різних місцях. Деякі з моїх козаків поза колом, яким нас оточено, та стрілами і атаками тривожать червоних. Пізніше виявилось, що то був сот. Погиба з 30-ма козаками. Він зорієнтувався, що з нами може бути погано, тому сміло наїздив на червоних зі заду, шарпав
