ліків і лікарського приладдя. Ранених було багато. Тому селянки з Майдану реквізували все льняне полотно для перевязування ранених. Було того дня ранених до 100 душ червоних, а вбитих 120. Бій тривав від години 16-ої до 21-ої. Такі великі втрати мали червоні завдяки нашим ручним кулеметам і близькій віддалі ручного бою, до якого ми добре приготовані, а большевики, хоча в силі 6-ох полків, але лізли купою. І сотник Погиба мав 3 ручні кулемет, з якими підкрадався близько до натовпу червоної кінноти. Завдасть червоним чосу, сідає на коней і в другому місці робить те саме. Два осередки бою цілком здезорієніували червоних, і вони під кінець зробилися мляві й апатичні. Треба сказати, що то був один з найтяжчих і найдовших боїв, які мала Подільська Повстанча Група. В регулярній війні є це неможливе, щоби з такою малою силою, як 60 з чимось шабель боронитися перед кількоми тисячами ворога. З цього висновок, що, коли команда й козаки морально не заломляться та будуть рішучо битися, то з кожного положення можна вийти, навіть з оточення. Правда треба брати під увагу й те, що нам багато помогла большевицька уніформа, що при неочікуваних зустрічах милила червоних.
Вечором я знайшов всіх своїх козаків на хуторах біля „Млинка“ під Буцнами. Всі були живі і здорові, значить ми втратили двох козаків і декілька коней.
В часі постою на хуторах, і розмові зі селянами, я довідався, що в цих днях прибув з-за Збруча отаман Хмара. Родом він був з летичівського повіту — б. учитель, жінку мав селянку. Називався Семен Харченко, а прибрав собі псевдонім „Хмара“. Освіту мав середню, але й мав
