Сторінка:Проти червоних окупантів 2ч.djvu/74

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

сприт українського селянина. Багато помогла його інтелектуальному розвиткові служба в російській армії, де Хмара дослужився до старшого „унтєра“. Хмара був мрійник, закоханий в традиції минулої козаччини, мав тенденції зарозумілости. Був трохи хвалько, любив і добре випити, та був він патріот, готовий на смерть, відважний, а при тому товариський. Дивно, що він жив більше почуваннями, ніж розсудливістю; орієнтаційний змисл був у нього слабо розвинутий. Хто йому імпонував, до того він був карний, здисциплінований, але кого Хмара не любив то заховувався визиваючо і ображаючо, хоча б це був і його зверхник. В 1922 році Хмара мав років 32, росту був середнього, з українськими довгими вусами, ходив цілий час в баранковій сивій шапці, а на одній щоці мав велику „бурульку“ та, на загал, виглядав на того козака з картини Ріпина: „Як війна, то війна…“

Отже отаман Хмара мав вторік невеликий відділ і разом зі своїм помічником, поручником Антоньчиком, приєднався до полк. Палія. Видно Палій післав Хмару звязковим до ген. Тютюнника, у якого він залишився комендантом кінноти з 50 шабель. Ген. Тютюнник затвердив за отаманом Хмарою рангу сотника української армії, і оце знову сотник Хмара прибув в Україну.

Один зі селян оповідав мені, що отаман Хмара був у нього і говорив про свої пляни: має він бути „загальним отаманом“, а тим всім, як Орел, Шепель і т. ін., то Хмара дасть райони, бо так „казав“ йому Гол, От. Петлюра й ген. Тютюнник. Від того селянина я довідався, де Хмару шукати.