Вони опирали всі своі думки про віру на самі тілько Евангеліє та инчі писаня апостолів, а відкидали все те, що прибавлено було пізніще християнскою старшиною: епископами та панами, та казали, що не потрібно епископів і панів та що всякий християнин сам собі може вивести віру зо святого письма, читаючи єго сам і розуміючи, як єму Бог в душу положить. Замісць священників, як осібного від мирян стану людей, лютеранці признавали тілько старших (пресвитерів) та вченіщих людей за вчителів віри, за проводирів, або пасторів.
Такі й подібні думки про церковну зміну або реформу піднялись по всіх сторонах Европи і уряди державні одні стали за реформу і переводили єі на користь собі, а другі оставались при римскій церкві і карали реформатів. От у сі часи появились і хрестителі, по грецкому баптисти, або як перше йіх звали перехрестителі, по грецкому анабаптисти[1]. Прозвали так тих людей через те, що вони, вичитавши в Евангеліях, що Ісус хрестився у Івана Хрестителя в річці не дитиною, а дорослим мужем, стали навчати, що хрестити треба не дітей, а дорослих, тоді, коли людина може зовсім розуміти віру
- ↑ На грецкі слова тоді була мода у освічених людей і в католицкій Европі, бо тоді саме тілько вчені почали читати писаня апостолів на грецкій мові, на котрій вони перше й були писані, поки йіх переложено для римских християн на мову римску або латинску, і то переложено не дуже точно.
