Цю сторінку схвалено
ПРО БІДНОСТЬ.
Розмова перва.
Серед широкоі долини роскинулось велике село. На березі става стоіть висока сахарня (фабрика цукру), і при місячній світлі ясноі зимовоі ночі одсвічуеться, як у дзеркалі, у гладкім як скло, леду става. Коло фабрики покладений низенький та тісний будинок, у котрім живуть робітники.
В першій годині після півночі у грязнім та темнім будинку сиділо коло казана (кітла) с стравою чоловіка з двацять людей старих і молодих, котрі оце тілько прийшли з роботи і аж тепер, у цю нічню добу, почали вечеряти. Між тими людьми зараз кидалось в очі лице одного діда з довгою, мало не до пояса, сивою, аж білою, бородою.
Декотрі з робітників по-деколи балакали між собою як звичайно говорять люде дуже помучені після тяжкоі роботи. Дід здавалось не слухав іх,
