Про відношеннє військових орґанізацій до Уряду можна говорити тільки на тлі послуху або непослуху. Иншої розмови Уряду з військом нема і в ніякій державі від монархічної до комуністичної включно не може бути. Тому про се не говорю.
Ось і ціла суть „політичних“ закидів п. Лисяка Галицькому Урядови. Дальше йдуть клевети й особисті напади, якими ще займуся.
Цілий той атак проти Галицького Уряду писаний таким тоном, якби п. Л. був відомий діяч українського народу. Раз-у-раз бачить здивований читач такі звороти: „Я певний“, „я гадаю“, „я твердо вірю“, „для мене соборність і т. д…,“ „своїх думок я не скривав“, „моє становище було опозиційне“ і т. д. Отож пригляньмося сьому „я“. Пригляньмося тим більше, що се „я“ нападає в нечуваний спосіб на Уряд і старих працьовників.
Пан Лисяк родом з Угнова, ґімназію (українську) кінчив у Перемишлі, університет у Львові. Входить уже в четвертий літ десяток. А чим визначився? Що зробив?
Перший голосніщий публичний виступ його відбувся у Відні. П. Лисяк мав виклад у „Січі“, по якім почалася дискусія. Виступив один з дискутантів і почав хвалити богатсво думок викладу, блискучу форму й систему. На те встав п. Микола Цеглинський і сказав приблизно так: „Мій попередник слушно похвалив Брандеса, від якого прелєґент узяв се, але не сказав публиці, чия се власність.“ П. Лисяк почервонів і — признався до сього вчинку, якому імя знає кожда інтеліґентна одиниця. Признався, бо М. Цеглинський відомий був як очитана людина. Доказ: Свідок присутний у Відні проф. Олекса Кущак.
Знаю ще про журналістичну „карієру“ пана Л. Почав він її в офіціяльнім австр. орґані для рос. поло-
