Сторінка:Про новий тип кирині (Назарук, 1922).djvu/17

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

п. Л. не знає. Знаменитий як реальний прийом під сю пору уступ про те, „що без Великої України не скине пут неволі Галичина, не висвободиться зпід „братньої“ опіки Закарпаттє і не вирине з румунського моря забута всіми (крім п. Л.) Буковина.“ Що за глибокі й нові думки! Особливо з додатком: „Може бути, що инші народи инакше й постепенно доходили до своєї соборної незалежности… Але сьогодні се вже для нас мимо пройдені стовпи… Значить — ми маємо відразу доконати сього? Як, честивий пане? „Зливаннем конкретних прийомів“? Чи виповісти війну ще більшевикам, Румунії й Чехії? Бо з Польщею війну маємо.

Так виглядає хаос в голові „ідеольоґа“ п. Л. Гадаю, що кожда зріла й розсудна людина подумає собі: Добре, що концепція й тактика Галицького Уряду „діяметрально противні“ тому хаосови. П. Л. певно кричатиме, що я „повиривав його думки“: Тому, що ціла „політична концепція“ п. Лисяка варта доброго річника гумористичного журналу, поручаю читачам перестудіювати її в цілости в чч. 6.–8. і 9–10. „Волі“ з сього року. Ручу, що забавляться.

3. Третій і останній політичний закид, який можна вибрати з хаосу ідеольоґа п. Л., звучить: Між Диктатурою і краєм не істнував, а на ділі не істнує й досі ніякий правильний звязок. — Сей закид має голову, руки й ноги. І тому не п. Л. буде його автор, а хтось, що вміє думати. Але вміє думати злобно. Бо по перше (навіть поминаючи факт, що коли нема правильного звязку між А. і Б., то кождий з них за се відповідає по своїй мірі), — важко когонебудь винити за се, що нема правильного звязку в неправильних відносинах з поневоленим краєм. А коли звязок є, то сей закид можна мимо сього вдержати — звичайним запереченнєм. Бо ми тоді не можемо публично доказувати, з ким і який звязок удержуємо. Бо тоді виарештувалиб у краю масу людей. Та що се обходить честивого п. Л.? Аби закид був проти „Совіта нечестивих…“