редактор від 37. ч. І. річника до 44. ч. II. річника. Вено той час „Український Прапор“ не був офіціяльним орґаном Галицького Уряду, а став ним щойно з днем 22. серпня 1920. р. ч. 45. р. II., від коли підписує його як видавець Уряд Преси і Пропаґанди. Від тоді зникає підпис п. Лисяка як редактора на завше.
Так виглядає правно-формальний бік справи. А фактичний виглядає так: Уряд не міг признати того орґану офіціяльним через невідповідного редактора. П. Лисяк не тільки не мав достаточного знання мови, правописи, стилістики й розміщування матерялу, але ще до того виписував або допускав в органі річи прямо страшні своїми противорічями для опінії всякого Уряду. Не диво, що Уряд не міг згодитися тоді, щоб „У. Пр.“ був офіціяльним орґаном. Нпр. п. Л. писав: „Нам байдуже, який прапор у Київі буде над нами віяти…“ „На весну сього року (1919) ми всіми силами перли до сполуки з більшевиками…“[1]
Про корпус Січових Стрільців помістив п. Лисяк „порядну“ статейку під заголовком „Траґедія злочинної дурноти“, де вичисляє поіменно провідників Січового Стрілецтва як тих, що до неї довели.[2]
Я не мав тепер часу переглянути цілий „Укр. Прапор“ за редагування його „начальним“ редактором п. Л. (До речі замічу, що „У. П.“ се невеличка газета й мала все тільки одного редактора, так, що п. Лисяк величає себе „начальним“ хіба на засаді „Хвали мя, роте, бо тя розідру,“ — переведеній послідовно в усіх його виступах). Цікавих відсилаю до збірки цитатів з „Укр. Прапора“, вибраних п. Донцовим в його книжці „Основи нашої політики.“ Там і коментар знайдеться.
