мені також Президент Петрушевич. І коли саме „змінилися погляди“ п. Л.? До того ще треба знати, що п. Л. заявляв багато разів, що мусить відійти з матеряльних причин на ліпшу посаду. Той „опозиціоніст“ ходив просити Президента Петрушевича, щоб його вислав коштом Диктатури як курєра на Підкарпатську Україну, де він хотів оглянутися за поплатніщою посадою. Президент уволив його просьбі. Доказ: Шеф президіяльної канцелярії як свідок і рахунки подорожі пана Лисяка.
І пощо кричати про „ломаннє в душі“ з політичних причин і про „справу Моркотуна як безпосередну“ політичну причину? Нагло п. Лисяк зажадав від мене на письмі наказу в тій справі. Я дав йому наказ Президента на письмі. Тоді він помістив заяву в анонсовій рубриці, виступив з редакції і подав за причину, що не годиться з поміщеннєм заяви М-а і „з тим, що за тим криється“. А за тим нічого не крилося, що добре знав п. Л.
Та найліпше на кінці. Виступивши, зажадав п. Л. приватнім листі до Президента Петрушевича 30.000 К. титулом „відправи“ й коштів подорожі до Галичини. Розуміється, Президент не відповів йому на се безосновне домаганнє, а лист відступив мені для поставлення внеску. П. Л. просив мене й шефа през. канцелярії, щоб інстанціонувати за ним у тій справі в Уряді. Розуміється, я поставив внесок: відмовити п. Л. „відправи“ вже з тої причини, що його ніхто не відправляв, а признати кошти виїзду. Але Диктатура відмовила й тому домаганню та доручила мені зажадати від п. Лисяка звороту сум, які він пібрав уже як позички й зачети. По обрахунку показалося, що п. Лисяк вибрав тими способами з каси 30.500 К. і що деякі зачети на платню виплачував йому його шваґер п. В. Р. всупереч виразній писемній забороні Уряду й без мого відома. Доказ: Урядові акти і книги Головної Державної Каси Галицького Уряду та каси Уряду Преси (витяг ч. 1678–21. К. Е. 176–21), листи п. Лисяка, свідки п. Лев Петрушевич і адм. п. А. Бабелюк.
