1. Неправдою єсть, що я мав якийнебудь вплив на рішеннє в справі протигетьманського повстання. Бо рішеннє запало, ще заки я приїхав до Київа. Я все застав рішеним і умовленим. Правдою єсть, що я приняв участь в орґанізації протигетьманського повстання — в переконанню, що роблю добре діло. Я робив се тому, бо вірив тим, які там довше жили й казали, що знають обставини.
2. Неправдою єсть, що на Великій Україні було тоді „величезне число політичних і громадянських діячів зпоміж Галичан“ — хіба, що п. Не-Січовий Стрілець уважає діячем кождого, хто напише баламутну статю під псевдонімом. Було там дуже мало галицьких діячів, які повинні сказати колись, чи і який вплив вони мали на рішеннє повстання. Я не знаю, бо не був між ними. Від півтора року має суспільність в руках мою книжку з описом того, що я застав і як воно розвивалося.
3. Неправдою єсть, що зпоза плота (!) кидаю на діячів стрілецької орґанізації клеймо, що вони „на платній польській службі“. Картина не зла: Маска закидає „киданнє зза плота“ чоловікови, який ціле життя все отверто бореться. Я вже як правник звертаю все увагу на совісне провіреннє закидів, з якими виступається і поголосок, які доходять. Про перекупства я писав у двох статях: „Вічуючі діти“ і „Вплив корупції на державне життє“. Я виразно зазначив, щоб молодше поколіннє не шукало винних між собою — і сказав се щиро, як ціле моє письмо було щире. Всім відомо, хто сидить в нутрі тих молодих орґанізацій. Отож чого присікатися? Ствердив я, що атмосферу незадоволення проти Гал. Уряду творять платні провокатори. Се таке правдиве твердженнє, такий ясний аксіом, як те, що о 12 год. в день припадав подудне. Чейже доказу на те не вимагатиме зріла й розсудна людина.
4. Маска поучує мене ласкаво, що я повинен був на випадок невдачі моєї місії (наклонити С. Стрільців у листопаді 1918: їхати в Галичину) повернути до Галичини,
