„як се зробив висланий зі мною делєґат“. Тимчасом — я так розхворівся був, що не то до Галичини не міг дістатися з Білої Церкви, але й до менажі не міг дійти. А як на силу встав з ліжка, то про їзду не було що думати: повстаннє йшло. Шкода, що маска не підписалася, а то я може мігбм тоді сказати: „Інформатор автора був тим, який мене по просту не пустив їхати!“ Колиж настав рух і з Галичини приїздили та вертали делєґати, то мало було таких, яких я не питавби, чи кажуть мені вертати. Але амуніція, зброя, воєнний і санітарний матерял, борошно, цукор, сало, десятки (не сотки, пане псевдоніме!) ваґонів йшло з Наддніпрянщини в Галичину переважно через мої руки, бо я один з Галичан був при джерелі наддніпрянської влади. І сим я днями й ночами займався. Тай приїзші по ті річи люде говорили: „Що вам приходить на думку? Адже тут ви потрібніщі як там!“ Бо то, п. псевдоніме, не досить „захопити в бою“ щось. Треба ще се зберегти і примістити, бо розкрадуть. І приміщеннєм займався я, що також давно оповістив. Кілько з того всього, що висилав, доходило до Галичини, я, розуміється, не міг знати.
5. Псевдонім, хоч спритно затягнув маску, не мав відваги закинути мені виразно, що я колись зголосився по якусь високу посаду. Але пише загально, що „всі“ патентовані[1] зробили се. Отож стверджую, що коли мені предложено дві посаді:, висшу й низшу, я приняв низшу. Але команда С. С. казала взяти висшу, що також тому 1½ року оповістив я. Тому, коли сей закид маски про посаду мавби відноситися до мене, то я відповідаю з чистою совістю: „Der Schelm denkt, wie er ist“. І думаю, що хто мене знає, повірить мені, а не масці. І взагалі можу впевнити маску, що значна часть діячів, які займають у нас „високі“ посади, радо і при першій нагоді подякує за сей тягар, від якого дуже болить чоло. Не болить тільки того, хто того чола не має.
- ↑ Придавсяб і тобі патент, маско, нпр. на доцента, бо самою бляґою дальше не підеш!
