Напавъ страхъ мене и трепетъ,
И тьма обыймає.
И сказавъ я: коли-бъ давъ хто
Крила голубини̂,
Полетѣвъ бы я спочити
Въ дальні̂и̂ пустыни̂;
Полетѣвъ бы собѣ зъ Богомъ,
И тамъ поселився;
Одъ незгоды и тревогы
Навѣкы-бъ укрывся. —
Знеси Господи, людей си̂хъ,
Розбій языки и̂хъ!
Бо я въ городѣ стрѣчаю
Лютыхъ да зрадливыхъ.
День и но̂чъ кругъ ёго ходять
Свара и насильство;
Середъ ёго пробувають
Кривда й лихои̂мство;
И не сходять зъ улиць ёго
Лесть и лицемѣрство.
Бо не ворогъ мене судить —
Я-бъ стѐрпѣвъ одъ ёго;
Не насильникъ явный гонить —
Укрывся-бъ одъ ёго:
А то-жъ ты, съ которымъ мавъ я
Душа въ душу жити;
Другъ мо̂й, ближні̂й, съ кѣмъ любивъ я
Трапезу дѣлити,
И укупѣ на молитву
Въ Божій домъ ходити.
