— Ну, думае винъ, — ничого робыть! Прыйдетьця идты пишкомъ: може попадетьця на дорози якый небудь барышныкъ, що йихатыме зъ ярмарку, то якъ-небудь уже куплю коня.
Кынувся дидъ шукать шапку, колы и шапкы нема! Насылу згадавъ винъ; що ище учора поминявся винъ шапкамы зъ запорожцем. Де-жъ вона теперъ бильше, якъ не у чорта, а тамъ зашыта гетьманська грамота! Отъ тоби и гетьманськый гостынець! Оце якъ-разъ прывизъ грамоту до царыци! Тутъ дидъ заходывся помынать чорта такымы прозвыщамы, що думаю, йому не одынъ разъ тоди чхалось у пекли. Тильке лайкою дилови не дуже пособышъ, а потылыци скильке не чухавъ дидъ — ничого доброго не выдумавъ. Що його робыть? Кынувся дидъ шукать чужого ума: зибравъ усихъ, що булы, въ шынку добрыхъ людей, чумакивъ и просто зайизжыхъ, и розказавъ йимъ, що такъ и такъ, таке-то скоилось лыхо. Чумакы довго думалы, попидпыравшы батогамы свои бороды, крутылы головамы, а дали сказалы, що не чулы такого дыва на билому свити, щобъ гетьманську грамоту укравъ чортъ. А други добавылы, що колы чортъ або москаль украдуть що небудь, такъ помынай, якъ звалы! Одынъ тильке шынкарь сыдивъ мовчкы у кутку. Дидъ и прыступывъ до його. Уже колы мовчыть чоловикъ, такъ значыть багато знае. Тильке шынкарь не дуже-то бувъ щедрый на слова, и якъ-бы
