забуть, чого йому треба, пде та дорогою усе выгукуе:
— Таганы! Таганы! Таганы!..
А тутъ недалеко пахавъ одынъ чоловикъ поганенькымы волыкамы; робота у його дуже була плоха, бо волы поморылысь и ніякъ плуга не потягнуть. Почувъ винъ слова дурного Ивана та подумавъ, що той на його волы каже: погани, погани; розсердывсь той чоловикъ, бросывъ пахать та й давай дурака быть; вырвавсь одъ його Иванъ, прыбигъ до батька та й плаче.
— Чого ты плачешъ? Пытае батько.
Розказавъ йому Иванъ, за що його той чоловикъ побывъ.
— Дурный ты! — каже батько. — Ты-бъ лучше знявъ шапку, поздоровкавсь, та й сказавъ-бы тому чоловикови: „Боже вамъ поможы святу землю пахать!“ Отъ-бы винъ тебе и не бывъ, а ще-бъ и спасыби сказавъ.
Пишовъ Иванъ упьять назадъ; иде дорогою, колы дывытьця, у одного чоловика конячка зъ повозкою загрузла у калюжу и ніякъ винъ йійи видтиль не вырятуе; поривнявся Иванъ зъ тымъ чоловикомъ, знявъ шапку, поздоровкавсь, та й каже:
— Боже вамъ поможы святу землю пахать!
Розсердывсь той чоловикъ та й давай його быть. Утикъ упьять Иванъ до батька, та й плаче.
— Чого ты плачешъ? — пытае знову батько.
