Давъ йому батько корову. Прывивъ Иванъ корову додому, а Хвеськы упьять дома не було, — пишла по воду; завивъ винъ корову у хату та й ставъ на пичь изсажувать, та ніякъ не зсадыть, бо дуже важка, та и самъ, хочъ дурный, а роздывывся, що вона на пичи не вмистытьця. Отъ винъ и каже самъ соби:
— Грець йійи и ссаде, отаку здорову чортяку на пичь! Нехай Хвеська прыйде, та сама и ссажуе!
Доставъ винъ кашу и мыску, щобъ корову нагодувать; та не вспине положыть ложкою каши у мыску, а корова — лызь языкомъ, та й нема, лызь — та й нема! Колы ось и Хвеська прыходыть та й пытае:
— Де це ты корову узявъ?
— Батько мени далы!
— На що жъ ти йійи у хату завивъ?
— А хиба-жъ ты не бачышъ? Щобъ кашою нагодувать! Та тильке грець йійи нагодуе!
Хвеська якъ зарегочытьця!
— Ой, Иване, и смихъ и плачъ съ тобою! Чы ты-жъ бачывъ де, щобъ скотыну кашою годувалы? Ты-бъ поставывъ корову биля яселъ, та й синця положывъ! Пиды-жъ до батька, нехай ище що небудь дадуть.
Пишовъ Иванъ до батька, а той давъ йому кобылу. Прывивъ винъ кобылу до себе у двиръ, прывьязавъ до яселъ та й синця положывъ. Выйшла жинка съ хаты,
