Сторінка:Півень О. Веселымъ людямъ на втиху! (1906).djvu/23

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 28 —

побачыла, що Иванъ хазяйнуе, та й зрадила, що чоловикъ йійи хочъ трохы на розумъ наскочывъ!

Прыйшлы Святкы, а Хвеська и каже:

— Запрягай, Иване, кобылу у дрогы, та пойидемъ до мого батька у гости.

Прыйихалы до Хвесьчыного батька, роспряглы кобылу та й пишлы у хату. А Хвеська и каже Иванови:

— Ты, Иване, якъ буде батько добре угощать, такъ не йижъ, а все пышайся: покуштуй та й сыды, щобъ не подумалы, що у насъ дома йисты ничого.

Посидалы вечерять усе симейство, а зъ нымы и Иванъ зъ жинкою; отъ уси вечеряють, якъ слидъ, а Иванъ сыдыть, пышаетьця, тильке попробуе, та ничого й не йисть. Просять його батько й маты:

— Йижъ, сыночку, контетуйся, такъ якъ и дома!

— Эге, я и дома найився!

Такъ и уставъ Иванъ зъ за столу голодный! Полягалы спать, а Иванови не спытьця, бо йисты хочетьця. Качавсь-качавсь винъ коло жинкы, а дали якъ закрычыть:

— Ой, Хвесько, йисты! Ой, Хвесько, йисты!

— Та цыть, самосійный, чого ты крычышъ!

— Та йисты-жъ, кажу, хочу!

— Оце лыхо! Хиба-жъ ноччу йидять, бодай тебе пранци ззилы! Пиды отамъ у запичку есть вареныкы у макитри, я бачыла, якъ