— Та що скажу? Якъ намитылы мене сватомъ, то одмагатьця не буду, а тильке скажу вамъ, що ище зроду я не бувъ ни у кого сватомъ, такъ може не зъумію. Чы не пошукать бы вамъ кого старишого, що уже не разъ бувъ у такому дили?
— Эге, куме! Кажете, що не будете одмагатьця, а уже одмагатесь! Нащо мени шукать лучшого чоловика у сваты, якъ вы самый пидходящый сватъ и есть! Вы добре мене знаете, мы уже давно мижъ собою по сусидському хлибъ-силь дилымо, а на щотъ сватання я думаю, що це дило не таке уже дуже хытре, щобъ воно вамъ було зовсимъ не звисне. Якъ захочете, такъ зробыте усе, якъ слидъ. Отъ тоди, Богъ дасть, и погуляемо добре на свайби, и потанцюемо, такъ якъ и у добрыхъ людей скризь робытьця!
— Такъ щожъ, куме, я не одъ того! Чы такъ, то й такъ! На сватання збиратьця дуже не треба: рушныкъ та паляьщю пидъ руку та й гайда!
— Ну, отъ и спасыби вамъ!
— Ни, куме, пидождить ище дякувать! Якъ зроблю дило якъ слидъ, тоди и будете дякувать. А теперъ скажить лучше, де жыве та дивка, що будемъ сватать?
— Та у мене йихъ на прымити багато, тильке не знаю, котора зъ йихъ за мене замижъ пиде!
— То правда, куме, яка зъ йихъ Богомъ для васъ сужена, то намъ узнать нельзя, а
