до насъ, та й каже: „Ой, вы охотныкы, стрильци, добри молодци! Скризь вы блукаете, звирыного слиду шукаете, багато вы бачылы, а ще бильше чулы, скажить мени, будьте ласкови, чы не бачылы вы де звиру, куныци-лысыци, — краснои дивыци? Бо я ходю скризь, шукаю, та ніякъ йійи не піймаю! Якъ що вы мени йійи достанете, такъ у велыкій прыгоди станете! Дамъ я вамъ за цей трудъ грошей цилый пудъ, та ище зроблю вамъ велыку награду: поклычу васъ до себе у хату, а тоди такого дыва нароблю, що будуть музыкы грать, а добри люде танцювать та гулять, а вы будете дывытьця, йисты, пыть та веселытьця!“ Якъ проказавъ винъ оцю ричь, такъ мы дуже зрадилы, бо давно уже того захотилы! Отъ мы и пытаемо: „Що-жъ то за звиръ, що вы кажете: чы шпакъ, чы хомнякъ, чы перепелыця, що воно за птыця? Бо такого дыва мы ще не выдалы и ни одъ кого не чувалы! Розкажить добре, де намъ слиду шукать, щобъ ту звирюку піймать!“ А козакъ той-стрилець жвавый-бравый молодець и каже: „Отутъ недалечко бигъ той звиръ, та й ускочывъ до Будлянського въ двиръ; отамъ и шукайте лысыцю-куныцю, сыричь красну дивыцю! Такъ мы якъ пишлы, такъ оце ажъ до васъ прямо прыйшлы; тильке увійшлы у двиръ, такъ заразъ по слиду и заглядилы, що тутъ сыдыть нашъ звиръ; теперъ добре знаемо, що сюды ускочыла наша куныця, — въ вашій
