хати красна дивыця! Оце-жъ нашои речи кинець, а вы положить дилу винець. А щобъ багато не балакать, такъ скажемо прямо: У васъ йе товаръ, а у насъ купець, такъ чы не будемо мы сватамы?
— Добра ваша казка, сказавъ хазяинъ, а пры кинци саме найлучше!… Насылу я догадався, чого вамъ треба! Ну, що-жъ! Чы такъ, то й такъ! А за кого-жъ вы сватаете нашу куныцю, красну дивыцю?
— За доброго молодця! Та винъ вамъ добре звисный, и вы його кой-колы и бачыте!
— Та хто-жъ винъ такый? Чы козакъ, чы нагородній, чы якого винъ званія?
— Нашои станыци козакъ — Голыстратъ Коровьякъ.
— Коровьякъ? Знаю його, знаю. Здаетьця, винъ уже литамы трохы перестарився?
— Де-жъ тамъ перестарився? Винъ недавно изъ службы прыйшовъ и ище зовсимъ молодый чоловикъ! Сказавъ сватъ Буглакъ.
— Не то, щобъ молодый, а ище зовсимъ молодесенькый, тильке вусыкы пробываютьця, та боридка высыпаетьця! Добавывъ цыганъ.
— Чы у його-жъ и хазяйство яке есть? Пытае хазяинъ. — Винъ, здаетьця, бувъ сырота, и ничого у його раньше не було!
— А якъ-же! Каже Буглакъ. — Винъ хазяинъ такый, що дай Богъ усякому чоловикови! Одніеи скотынкы мабуть будте коло десятка, якъ не бильше!
