— Де тамъ коло десятка? Озываетьця цыганъ. — Скотыны у його така гыбель, що мабуть буде десяткивъ на тры, якъ що не бильше! Якъ выжене зъ двору, такъ цила череда, — зразу усіеи и не перещытаешъ!
— И конячкы у його водятьця? — Пытае знову хазяинъ.
— И коней у його чы мало, каже Буглакъ. — Мабуть штукъ трое, чы може четверо, и кони усе справни, якъ у доброго хазяина…
— Де-жъ тамъ трое? — Перебывае цыганъ. — Я добре знаю, що у його коней заразъ мабуть буде штукъ десять. У його прошлый годъ було старыхъ четверо, та стрыгунивъ двое, та у мене цю зиму двохъ коней купывъ; та ище есть и лошата мали…
— А хлибця-жъ винъ багато сіе? — Пытае дивчынъ батько.
— Хлиба винъ сіе кажный годъ не меньше, якъ десятынъ десять, а якъ колы такъ и пьятнадцять. — Каже Буглакъ.
— Де-жъ тамъ пьятнадцять? — Озываетьця цыганъ. — Винъ сіе одного ячменю десятынъ пьятнадцять, а озымкы та арновкы не меньше сіе, якъ десятынъ двадцять, або и двадцять пьять кажного году.
— А волыкы-жъ у його есть? — Пытае упьять хазяинъ.
— Та и волы у його есть. — Каже Буглакъ. — Була раньше одна пара, а теперь мабуть дви.
