Ой, зъ-за горы снижокъ летыть,
А въ долыни козакъ лежыть,
На купыни головою,
Прыкрывъ очи муравою,
А ниженькы кытайкою,
А рученькы нагайкою…
А въ головахъ коныкъ скаче,
А въ ниженькахъ воронъ кряче.
— Десь ты, коню, горе знаешъ,
Що ты мене не кыдаешъ!
Не скачъ, коню, надо мною,
Надъ моею головою!
Не скачъ, коню, надо мною,
Не бый земли пидъ собою:
Бижы, коню, дорогою,
Дорогою далекою,
Та прыбижышъ пидъ батькивъ двиръ,
Та вдарышся объ частокилъ,
Копытами объ чистокилъ.
Ой, тамъ выйде стара жона…
То не жона — маты моя!
Вона тебе рознуздае,
Вона тебе роспытае:
„Ой, коню мій, вороненькый!
Ой, дежъ мій сынъ молоденькый?
Чы ты його въ війську убывъ?
Чы ты його въ мори втопывъ?“
— Ой, я-жъ його въ війську не вбывъ,
Його въ мори я не втопывъ…
Бижы маты, въ сыне море,
Та визьмы, маты, писку жменю;
