воливъ. Теперъ, славу Богу, найшлысь!.. На-жъ тоби пару обищаныхъ волыкивъ за твій трудъ. Теперъ и я бачу, що ты настоящый ворожка! Бо усе выйшло якъ разъ, такъ якъ ты казавъ. Тильке вора не піймалы, — мабуть куды-сь утикъ! Звисно, побачывъ, що насъ ажъ четверо, такъ винъ и убрався у свое кубло!.. А жалко, що не піймалы! Треба було-бъ його добре провчыть, та ще й у острогъ засадыть!
Добре розжывся ворожка на первый разъ, и самъ не знавъ, що такъ добре выйде!
Другый разъ укравъ винъ у сусидкы полотно, що розистлала вона на двори, по трави, та й сховавъ його у скырду соломы, у йійи двори. Оглядалась баба, що нема полотна, та й давай плакать та тужыть на ввесь двиръ, такъ що й други бабы до неи позбигалысь. Довго воны базикалы, де-бъ воно те полотно могло диватьця, а найты нигде не найшлы. Писля того одна баба и направыла ту сусидку, щобъ сходыла до сусида поворожыть, бо вона чула уже, якъ винъ найшовъ братови волы.
Прыйшла сусидка до ворожкы, а винъ йійи и пытае:
— За чымъ хорошымъ, кума, прыйшлы?
— Такъ и такъ, розказуе вона, хто-сь полотно мое покравъ! Та мабуть пропало, бо де-жъ його теперъ шукать!
— А давайте, я вамъ заворожу, може воно й найдетьця!
