— Заворожить, куме, будьте таки добри, я вже вамъ одблагодарю за ваши труда!
Заворожывъ ворожка упьять на видри воды, та й указавъ, де полотно сховане.
— Оце добре, що вы прыйшлы, каже ворожка, бо цю ничъ уже воръ те полотно у друге мисто переховавъ-бы, тоди-бъ и я вже не вгадавъ.
Найшла сусидка те полотно у соломи та й прынесла ворожци за трудъ добрый кусокъ полотна, кускивъ съ пьять сала та ще й яець.
Съ тіеи поры ставъ нашъ биднякъ розжыватьця! Одному завороже, другому, та усе и есть йому дохидъ одъ людей; ставъ и одъ хворобы личыть людей разнымы травамы и конямъ та скотыни помогать, а якъ случытьця де пропажа яка, та прыйдуть до його ворожыть, то винъ такъ и улипыть святу правду, що тамъ-то и тамъ-то сховане, або у такому-то мисти положыне, бо самъ винъ його кравъ, самъ и ховавъ. Несуть йому люде за труда усяку всячыну: хто борошна мишокъ, хто пшеныци, а хто сала, або масла.
Ну, покы зъ простымы людьмы робывъ винъ таке дило, то воно и не трудно було йому тыхъ людей обманювать, бо чоловикъ винъ бувъ умный и хытрый, умивъ выбрехатьця, якъ колы завороже не въ ладъ. Тильке прыйшла и до його бида, та й бида велыка!
