Одынъ разъ зробывся въ сели велыкый струсъ: у пана хто-сь укравъ изъ хоромивъ сундучокъ панськый зъ гришмы! Кыдався панъ по всихъ-усюдахъ, потрусывъ усе село, усыхъ людей, наробывъ ренету та страху, скильке хотивъ, а дилови не помигъ ничого! Пропавъ сундучокъ зъ гришмы, наче корова злызала! Зажурывся панъ дуже, а якъ пособыть горю, не знае. А у пана той богатый знахаривъ братъ та бувъ за управяющого; прыйшовъ винъ до пана, та й розказавъ йому, що його братъ та уміе добре ворожыть; розказавъ, якъ винъ йому волы найшовъ и якъ другымъ людямъ ворожбою помогавъ.
Повирывъ панъ, зрадивъ, та заразъ поклыкав ворожку до себе, та й каже:
— Чувъ я, що ты добрый ворожка! Люде розказують, що ты не одному чоловикови помигъ ворожбою и выручывъ зъ биды. Колы ты такый мудрець, такъ заворожы и мени и угадай, хто укравъ у мене гроши и де воны сховани. Якъ добре заворожышъ, та найдутьця ти гроши, такъ даю тоби панське мое слово, що половыну тыхъ грошей тоби оддамъ, бо я знаю, що ты бидный чоловикъ и дитей у тебе багато; а якъ не схочешъ постаратьця для свого пана, або не зъуміешъ, та не вгадаешъ, до гроши дивалысь, такъ пры усыхъ людяхъ батогамы тебе запорю, щобъ не дурывъ свита, та не обманювавъ людей!
