Злякався бидный ворожка, та никуды диватьця — треба ворожыть! Отъ винъ и каже панови:
— Добре, паночку, я вамъ заворожу, тильке дайте мени сроку цылый день и ничъ, ажъ до утра; бо я ище никому не ворожывъ про гроши, а це дило дуже трудне и зразу не вгадаешъ!
— А якъ на твою думку, хто йихъ укравъ? Пытае панъ.
— Та бильшъ не хто, якъ ваши люде, пане, що у васъ у доми та у двори служять.
— Такъ и я думаю, каже панъ. — Я уже и струсъ робывъ скризь, такъ ничого не выйшло и нихто не прызнаетьця.
— Зберить мени, пане, усихъ вашихъ дворовыхъ людей до кучи, тильке щобъ усихъ чысто, скильке йихъ у васъ служыть, я у йихъ кой-що попытаю.
Прыказавъ панъ своему управляющему зибрать надвори усихъ людей, а ворожка выйшовъ до йихъ, пидходыть до кажного та й пытае, якъ його звать, а самъ ножыкомъ на пальци щось одмичае. Якъ усихъ переспросывъ, тоди узявъ снипъ соломы, наризавъ ривненькыхъ соломынокъ, зривнявъ йихъ та тоди показуе людямъ та й каже:
— Оце я дамъ вамъ усимъ по одній соломынци, а самъ буду усю ничъ ворожыть. Якъ що хто изъ васъ укравъ панськи гроши, такъ у того соломынка выросте на цилый вершокъ.
