Роздавъ винъ усымъ соломынкы та й сказавъ, щобъ росходылысь по свомъ мистамъ, а на утро щобъ уси чысто упьять зійшлысь до кучи и прынеслы йому соломынкы.
Тоди пишовъ до пана та й каже:
— Заприть мене, пане, у сарай, та нехай мене стережуть ваши люде по очереди, по тры чоловикы, а я буду въ сараи ворожыть.
Заперлы його у сарай и сталы люде коло того сарая по очереди караулъ держать. Сыдыть бидный ворожка въ сараи та журытьця! Не знае винъ, чы добре буде його дило, чы погано. „Ну, думае винъ самъ соби, — що буде, то й буде!“ Ставъ винъ тамъ що-сь чытать, такъ щобъ караульным чуть було, та усе спомынае разни имена людей що у пана служать: то Степана, то Ивана, то Грыцька, то Семена… А це винъ для того робывъ, щобъ люде чулы, та боялысь, що винъ угадае, та щобъ воръ самъ прызнався; бо винъ надіявся, що гроши ти небезпреминно хто-сь зъ дворовыхъ людей укравъ.
Цилу ничъ винъ такъ ходывъ по сараю та усе що-сь вычытувавъ и уси имена людей спомынавъ, а якъ прыйшло утро и зибралысь уси люде, такъ винъ и прыказавъ, щобъ до його уси заходылы, у сарай по одному чоловикови и соломынкы йому давалы. Сталы люде соломынкы зносыть, уже уси знеслы и пооддавалы знахореви, а ни-
