чого толку нема. Зажурывся ворожка, а усе такы не подае выду.
— А що, чы уже уси соломынкы знеслы? Пытае винъ.
— Ни, ще не вси!
— А кого-жъ нема?
— Та немае панського лакея Петра, що до панськои одежи прыставленый, та щодня пана одягае.
— А де-жъ винъ?
— Мабуть, дожыдае, покы панъ устане.
— Ну, идить-же вы уси по своимъ мистамъ, а до меня гукнить Петра, щобъ заразъ прыйшовъ.
Прыйшовъ Петро, та якъ увійшовъ у сарай, зробывсь билый-билый, якъ стина, такъ и выдно на лыци, що винъ або хворый, або чого-сь злякався. Подае винъ ворожцы свою соломынку, а рукы у його такъ и трусятьця!
Узявъ ворожка соломынку зъ його рукъ, прыставывъ йійи до другыхъ соломынокъ, колы вона коротша одъ усихъ на цилый вершокъ.
— А чого це твоя соломынка коротша за други на цилый вершокъ? — Пытае ворожка.
— Та… не знаю.., каже Петро, — може одломылась…
А у самого и голосъ выдае, наче винъ тутъ чымъ выноватый.
— Брешешъ ты, каже ворожка, — це ты йійи зубамы одгрызъ, — боявся, що може
