вона на вершокъ за ничъ выросла! Прызнавайся мени заразъ, ты гроши укравъ?
— Та ни, дядьку… я… я не бравъ!..
— Прызнавайся, кажу, покы панъ спыть, бо усе равно я знаю, що ты гроши укравъ!.. Мени тебе жалко, що чоловикъ ты молодый, а на таке погане дило одчаявся! Якъ прызнаешся, такъ я тебе помылую и панови не скажу, а якъ не прызнаешся, такъ панъ тебе закатае батогамы на смерть, а гроши мы и безъ тебе найдемо…
Затрусывся Петро, бачыть, що никуды дали одказуватьця, упавъ на колина передъ ворожкою, плаче та просыть:
— Дядечку, голубчыку! Змылуйтесь надо мною!.. Не кажить панови, що я гроши укравъ!..
— Добре, я не скажу. А де-жъ ты ти гроши заховавъ? Та гляды, кажы правду, бо усе равно я и самъ знаю, де воны, а тильке хочу тебе вывирыть.
— Я йихъ однисъ до ричкы и закопавъ пидъ кручею, якъ разъ пидъ тіею здоровою вербою, що надъ греблею… Ой, дядьку, голубчыку, боюсь я, що вы панови скажете!..
— Не бійся, — не скажу, на цей разъ тебе помылую, тильке щобъ другый разъ красты не одважувався…
— Йій-Богу, дядьку, бильше зроду-вику красты не буду!
— Ну, гляды, шануй самъ себе!.. Оце добре ты зробывъ, що прызнався, а то було-бъ
