— Піди, Галю… я дам адресу… Піди, попереди… попереди…
— Мамо, — прикро відповіла Галочка, — мене-б уже заарештували з тим листом, як-би я не вибріхалась. Там варта стояла. А тепер знову йти на арешт? Мамо, подумай!
Сергій хотів сказати, що він сам піде, куди треба, але тітка гукнула, і цей вигук струсонув усю хату. Сергій мимоволі ступнув наперед, а Галочка з жаху затулила вуха.
Тітка закорчилась, забилась на ліжкові, схопилася, плигнула додолу й витягнула перед себе руки.
— Комуністка, комуністка! — гукала вона; — я знаю, я все знаю…
— Що ти знаєш? — спитала Галочка, і в її голосі почулась Сергієві незвикла грубість.
А тітка знову реготала, упавши на ліжко. Сергій хотів дати їй води, але вона била його по видові й штовхала ногами. Обличчя її перекосилось і з реготу вона почала вити, не стримуючи себе, на повний голос. Галочка стояла біла, зціпивши губи.
— Ох, як вона обридла мені! — несподівано прикро промовила вона, — з своєю лайкою та підозрами. Бач, що вигадала, — Галочка показала на револьвер та кулі; — сама бандиткою робиться, ще й мене до бандитів посилає.
— Май жаль до неї, — сказав Сергій, — вона мати.
— Мати! — скрикнула Галочка; — хіба вона мати? Хіба я чула від неї добре слово? Вона-ж не приголубила мене ніколи. Ось уже три роки вона гнобить мене, кричить, лає більшовичкою. Яка я нещасна! Тепер прийдуть трусити, заберуть мене, тягатимуть…
