Виховати сина народу! Передати йому ті знання й досвід, що вона набула за довгий вік, передати вивищені думки — і тим хоч трохи спокутати гріхи роду.
Пані Ївга погодилась.
Настя поселила пані Ївгу у „великій хаті“ — так вона звала вогку й темненьку кімнатку поруч з кухнею, де сама спала. Пані Ївга не мала з собою навіть постели й спала на лаві, застеленій рядниною, а вкривалась своєю шалею. З кімнати не виходила, бо вже морози стали, а кашель її не покидав.
— Яка я вдячна вам, Насте, — сказала пані Ївга, — що ви дали мені притулок і доручаєте мені виховати свого сина. Я справджу ваше довір'я.
— Щасти боже, — відмовила Настя, — чуєш, Серього?
Тринадцятилітній Серьога, син народу, був розбещена дитина вулиці. Хати він не дуже держався, гасав десь, а додому прибігав хліба перехопити. Пані Ївга одразу внесла дисонанс в його життя: віднині він повинен був дома сидіти та вчитись. Так мати сказала, а щоб її слово було міцніше, вона вибила Серьогу ремінем. Серьога нишком прозвав пані Ївгу „шлюхою в хустці“ і зненавидів її всією силою своєї вільнолюбної душі.
За кілька день здобули книжки, і пані Ївга з глибоким почуттям обов'язку перед Серьогою взялася до навчання. Вона сказала йому:
— Серж, ти повинен відчути, що нова доба вимагає від усіх таких, як ти, — покидьків капіталізму, — як-найвищого розвитку розумових здіб-