Цю сторінку схвалено
хліба. А студентові, що деклямував їй вірші, ще й сала нишком дала та просила молитись за рабу божу Олену.
Ще десять довгих верстов — і вони побачили вдалечені губерніяльне місто.
— Як намальоване, — казала баба.
День розцвів, сонце лилося, калюжі меншали, подорожні просихали.
— Не будемо більше спочивати! — гукнув завідувач; — по-простому!
Секретар похитав головою:
— Це-ж тільки до губернії… А як-же, кому на Марс треба?
1923.
